Ілюстрація: dossier.center
За тиждень після сенсаційних подій у глибокому тилу Російської Федерації ми так і не отримали достовірної відповіді на питання що це було?
Різноманітні поінформовані люди, а також ті хто вдає себе поінформованим, в один голос пророкують, що ця історія ще не завершена і ще матиме продовження через кілька місяців. Тобто, марш Пріґожина потрібно сприймати не як поодиноку подію, казус, інцидент, а як частину ширшого процесу. Як фрагмент загальної картини, а не як окрему картину. І персонажі на ній теж не настільки окремі та самодостатні, як про них розказують.
З тим що виступ угрупування «Вагнера» був не спонтанним, а завчасно і добре підготовленим, по військовому спланованим і реалізованим, погодяться усі. Пріґожин готував інформаційне тло свого конфлікту з міністерством оборони і персонально з Шойгу і Герасимовим дуже давно, поступово нарощуючи емоційне напруження й градус пристрастей. Драматургія цього конфлікту передбачала зрештою-решт пряме зіткнення, тому ця історія й виглядає природньою, хоч для багатьох і несподіваною.
Різночитання починаються не з того як усе почалося, а з того як усе несподівано обірвалося. Бо у момент кульмінації військового заколоту головний заколотник раптом зійшов зі сцени. Щодо цього запропоновано кілька пояснень, від раціонального – заколотник зрозумів, що зібраних сил недостатньо щоб узяти Москву, через конспірологічне – спільники заколоту у Москві зрадили самого заколотника, до ірраціонального – заколотники раптом прозріли що велике кровопролиття зруйнує саму Росію.
Усі ці пояснення виходять з того що Пріґожин і його «вагнерівці» це самостійна і самокерована сила, яка силою обставин була змушена до бунту. Звісно, кожен з нас має право в це повірити… Або не повірити і пошукати відповіді у ширшому контексті загальновідомих подій і прихованих процесів. І запропонувати іншу гіпотезу, яка володіла б пояснювальною силою.
Найбільше у подіях 24 червня нас зацікавила поява прізвища Алєксєя Дюміна як одного з тих, хто вів переговори з заколотниками. Та хто ж він такий? Нинішній губернатор Тульської області відомий широкому загалу як колишній особистий охоронець Путіна, співробітник Федеральної служби охорони (ФСО). Але якщо приглянутися краще, то можна дізнатися що він очолював Сили Спеціальних Операцій (ССО) у 2014-2015 роках і навіть став Героєм Росії за захоплення Криму. Так-так, «зелені чоловічки» – це ССО, а Крим – це спецоперація.
Нинішні керівники Росії, як правило, вихідці зі спецслужб, де, як відомо, колишніх не буває. Їхній спосіб мислення – конспірологія, а спосіб діяльності – спецоперації. Ну, або «активні заходи» як її складові. Тому й не дивно що вже півторарічна війна з Україною у них до сих пір називається спецоперацією, хоча і військовою.
А що як заколот «Вагнера» – це активні заходи у рамках якоїсь спецоперації?
У сьогоднішньому медіапросторі як тільки не називали Пріґожина, і власником, і засновником, і фінансистом ПВК «Вагнер», ватажком і, навіть, командиром… Але по суті його роль була іншою – топ-менеджер, організатор бізнес-процесів. Найнята людина, яку допущено до інтимної таємниці – інформації про справжніх власників і утримувача (хранителя) їхніх багатств.
Справа в тому, що так звана приватна військова вомпанія «Вагнера» зовсім не приватна. І «Вагнер» це не Пріґожин, це позивний справжнього першого командира – Дмітрія Уткіна, він є на фото з Путіним на прийомі у Кремлі.
Як окрема структура цей підрозділ створювався ще у 2013 році з офіцерів спецназу військової розвідки й проходив злагодження на полігоні Молькіно у Ростовській області. За деякими даними, це полігон ССО Головного управління (колишнє ГРУ) Генерального штабу ЗС РФ. Отже, це нелегальний спецназ для таємних операцій, проксі-війн та операцій під чужим прапором, передусім за межами РФ. Щоб російська держава не несла за його діяльність формальної відповідальності. Чому ж тоді виник конфлікт з Начальником Генерального штабу і міністром оборони? Бо ГУ ГШ (військова розвідка) – це окрема держава в державі. А ССО – це окрема держава у державі ГШ. Російська матрьошка як структурна модель, де видима міжвідомча конкуренція заміняється невидимою внутрішньовідомчою.
Як відомо, ССО як окремий вид військ передбачає крім суто силового компоненту, спецназу, ще й інформаційний – для проведення ІПСО (інформаційно-психологічних операцій). І тут ми пригадуємо про «фабрику тролів» з Ольґіно, містечка під Санкт-Петербургом. Вона з’явилася у той самий час що і «ПВК «Вагнера» – у 2014 році як «Агенство інтернет-досліджень», контроль над яким публічно визнав пізніше Євґєній Пріґожин. Саме цей підрозділ звинувачували у втручанні у президентські вибори в США у 2016 році та й не тільки. А потім на цій базі було створено РІА ФАН («Федеральне агенство новин» та цілий медіа-холдинґ «Патріот» (після заколоту припиняє існування).
Отже, і ПВК «Вагнер» Дмітрія Уткіна, і РІА ФАН Євґєнія Пріґожина – це усе структури ССО РФ. Тому й переговори з ними начебто вів їхній колишній командир – Алєксєй Дюмін. Але не тільки він… Ні, участь Лукашенка, про яку він сам розказав, теж була, але її роль була допоміжною, а не визначальною. Хтось із переговірників придумав вивести Пріґожина з «вагнерівцями» за межі російської юрисдикції – от і звернулися до Лукашенка. Паралельно були повідомлення про телефонні розмови Путіна з лідерами Казахстану, Узбекистану і, навіть, Вірменії (як членами ОДКБ). Можливо що з тим самим проханням.
Дивимося на ССО і бачимо ФСБ. Силами ССО можуть командувати лише представники спецслужб. Генерал ФСО Дюмін у 2014-2015 роках був одночасно заступником начальника ГРУ та командувачем ССО. У 2015-2016 роках був заступником міністра оборони, став генерал-полковником.
У ССО його замінив генерал-лейтенант Алєксандр Матовніков з підрозділу «Альфа» (спецназ ФСБ), який керував ССО з 2015 по 2018 роки. Сьогодні він є заступником Головнокомандувача Сухопутних військ ЗС РФ.
А біографія нинішнього (з 2018 року) командувача ССО генерал-майора Валерія Флюстікова взагалі покрита завісою темряви. Військові його майже не знають, тож можна припустити що він теж є вихідцем з ФСБ.
Справжнім лідером фсбшників (і координатором спецслужб) сьогодні є Секретар Ради національної безпеки й оборони РФ генерал армії Ніколай Патрушев, прізвище якого також згадується серед переговірників з Пріґожиним.
«Переговірники» – це ті хто «врятував Росію від громадянської війни», а режим Путіна – від стрімкого краху. Це головні бенефіціари заколоту і його нейтралізації. Це схоже на бізнес-модель деяких «юристів» – створювати проблему і заробляти на її вирішенні.
Схоже на те, що це була справді спецоперація. І дарма, що ФСБ (голова – теж генерал армії Алєксандр Бортніков) виглядає в ній непривабливо – саме вона мала б недопустити заколоту, але облажалася… Цілі спецоперації були важливішими за плями на репутації цього відомства.
А про цілі можна судити за її цільовими аудиторіями та отриманими результатами.
Першим на кого була спрямована спецоперація є Путін. І схоже, вона його справді налякала. Буквально за одну добу суттєво послаблено політичний капітал Путіна, іміджевий удар нанесено у саму серцевину. Сильний лідер, який починався з фрази «бедемо мочити в сортирі» (терористів) закінчився. Лідер вже сприймається старим, слабким і нерішучим. Але ще живим.
Друга ціль – війна або так звана військова спецоперація. Спецоперація проти спецоперації – така нинішня російська політична реальність. Пріґожин напередодні і в ході свого заколоту («активних заходів») чітко сформулював і технологічно запустив в ефір (інформаційний простір) меседжи про невиправданість, безпричинність цієї війни, яку описано як спецоперацію начебто Шойгу з Герасимовим (міноборони), а не ФСБ з Путіним. Іншими словами, заколот Пріґожина був спрямований на делегітимізацію війни в суспільній свідомості росіян. Мети ще не досягнуто, але питання вже поставлено.
Третя ціль зовнішня. У ході заколоту «вагнерівці» методично блокували військові об’єкти в напрямку свого просування до Москви, серед яких міг виявитися і «Воронєж-45» – аеродром стратегічної авіації під Борисоглєбськом зі сховищем ядерних боєприпасів. Нам невідомо що там насправді відбувалося на землі, але інформаційний простір на Заході відразу заштормило. Ударну хвилю підсилили навіть твітом екс-президента Дмітрія Мєдвєдєва, який натякав на захоплення ядерної зброї бандитами, а відтак, на загрозу усьому світові, а не лише Кремлю.
І Захід зреагував негайно. Навіть офіційно повідомили про свої контакти з керівництвом РФ з цього приводу. Не виключено, що на переговірників (чи заколотників?) вплинуло серед іншого і втручання США. Метою цієї ІПСО було налякати Захід і викликати його на прямі переговори. Результат – Захід стривожений, але ще не достатньо наляканий.
Ну, і загальна картина цієї спецоперації, яка ще триватиме від одних «активних заходів» до інших вимальовується так: група впливових генералів російських спецслужб усвідомлює безперспективність продовження гарячої фази війни з Україною і гібридної чи «холодної» війни із Заходом. Виходу з глухого кута заважає незграбна фігура Путіна. Мало того, що його звинувачено у воєнних злочинах і з ним не хочуть вести переговори, він сам не хоче визнавати свою помилку й продовжуватиме війну скільки зможе. Інакше для нього неможливо пояснити і собі і росіянам навіщо загинуло стільки людей?
І у ході війни і у ході цієї спецоперації з’ясувалося, що сучасна Росія – Російська Федерація, неспроможна не лише досягнути оголошених цілей, але й стоїть на порозі власного краху з перспективою перетворитися на failed state (неспроможна держава). На територію РФ вже не тільки перенесено «африканські практики» ПВК «Вагнера», але й розпочався процес «донбасизації» самої Росії.
Тому ще одного збройного заколоту РФ може не витримати. Путіна будуть усувати від реальної влади й змушувати добровільно відмовитись від символічної. Але поступово, через інститут «прєємніка» (наступника). А з цим можуть бути проблеми.
Тому це точно не кінець. To be continued.