Росія на п’ятому році війни: між «КНДР» та крихкою нормалізацією

На п’ятому році повномасштабного вторгнення в Україну російський політичний режим опинився у точці найвищої невизначеності. Попри зовнішню монолітність, Кремль стоїть перед фундаментальною дилемою: продовжувати трансформацію країни у закриту тоталітарну фортецю за зразком Північної Кореї чи спробувати «часткову нормалізацію» для збереження економічної стійкості.

Гібридний тоталітаризм: Технології покори

Починаючи з осені 2024 року, за відсутності стратегічних проривів на фронті, режим обрав курс на системну архаїзацію суспільства. Це не класичний тоталітаризм минулого століття, а його «гібридна» цифрова версія. Основна мета — не мобілізувати маси на подвиги, а зробити їх максимально пасивними та слухняними.

Ключові інструменти цього транзиту:

Цифровий концтабір: Обмеження зв’язку через популярні месенджери (Telegram, WhatsApp), впровадження електронних повісток та жорсткий контроль за використанням VPN.

Тестування абсурдом: Режим регулярно генерує дивакуваті заборони (від штрафів за годування тварин до контролю за виглядом на балконах), щоб перевірити межу терпіння соціуму.

Мілітаризація дитинства: Створення структур на кшталт «Двіженія первих» та «Юнармії», що копіюють радянські зразки для підготовки молоді до «культу жертовності».

Соціальна мозаїка: Хто підтримує війну?

Російське суспільство сьогодні сегментоване на кілька груп, кожна з яких несе потенційні ризики для стабільності Путіна:

  • «Слухняна більшість»: Становить близько 66–76% населення. Ці люди підтримують дії армії, але водночас мріють про мирні переговори (у лютому 2026 року запит на переговори досяг рекордних 67%). Їхня стратегія — «це не нашого розуму справа».
  • «Герої СВО»: Нова соціальна верства (близько 2 млн осіб), для якої війна стала соціальним ліфтом. Кремль намагається інтегрувати їх у владу через програму «Время героев», але водночас побоюється їхньої асоціальної поведінки та криміналізації після повернення з фронту.
  • «Z-патріоти»: Агресивна меншість (25–30%), яка вимагає війни до переможного кінця. Це єдина «горизонтальна» спільнота, яку Кремль не контролює повністю, що робить її небезпечним попутником для режиму.
  • «Незгодні»: Складають близько 20%, але вони дезорганізовані. Опозиція в екзилі («хороші росіяни») часто поділяє імперські наративи і не може запропонувати дієвої альтернативи.

Елітарні ігри: Консенсусу немає

Найближче оточення Путіна сьогодні — це конгломерат груп, що змагаються за вплив на майбутнє «після війни»:

Ідеологи та технологи: Група Кірієнка та Ковальчуків контролює внутрішню політику та цифрову цензуру.

«Яструби» ВПК: Тандем Чемезова та Патрушева, що забезпечує війну ресурсно.

Економічний блок: Мішустін, Собянін та Набіулліна намагаються дистанціюватися від воєнного порядку денного, розуміючи, що економіка працює на межі можливостей.
Великий бізнес, попри свою безсуб’єктність, у 2026 році почав подавати сигнали про необхідність зміни моделі зростання. Модель «заробляй у РФ — витрачай на Заході» мертва, а нова потребує інвестицій у внутрішні території, що неможливо в умовах мобілізаційної економіки.

Розвилка 2026: Вибори та сценарії

Вибори до Держдуми у вересні 2026 року стануть лакмусовим папірцем. Вони відбуватимуться на фоні економічного сповільнення та втоми від війни. Для Путіна це буде вибір: оголосити «повернення до нормальності» чи зажадати від еліт «присяги на вічну війну».
Два основні сценарії розвитку:

Зупинка війни: Призведе до внутрішньої турбулентності з боку «Z-патріотів». Режиму доведеться «задобрювати» населення грошима та соціальними проектами.

Продовження ескалації: Головним ризиком стане «руський бунт» через вичерпання ресурсів. У цьому випадку влада остаточно перейде до масових репресій та силового контролю.

Висновок

На п’ятому році війни Путін не досяг геополітичних цілей: Росія не стала світовим полюсом, а перетворилася на технологічного васала Китаю. Єдиний реальний «успіх» режиму — внутрішній тоталітарний транзит. Проте страх перед повторною стратегічною помилкою змушує Кремль відтягувати фінальне рішення. Путін намагається зберегти всі опції відкритими, але вікно можливостей для інерційного сценарію невблаганно зачиняється.

З повним текстом доповіді Володимира Нагірного можна ознайомитися тут

Текст вперше опубліковано на сайті видання “Ділова столиця”.